СОРОК – НОВІ ДВАДЦЯТЬ АБО ЯК СТАТИ ЩАСЛИВОЮ ЛЮДИНОЮ

0
260

Як багато ми знаємо про маленькі міста та їхніх героїв чи героїнь, а особливо творчих людей. Наша команда побувала в маленькому містечку, що біля моря. В Очакові. Тут розташовані сім військових частин, але серед військової форми є люди, що люблять творити.

Ірині трохи більше сорока, і колись вона ходила до Очаківської художньої школи. Як у більшості радянських сімей, малювання професією не вважалося. “Художник – це чоловіча робота», говорили мені батьки, – «отримай «земну» освіту, а далі роби що хочеш». Та і в 90-ті роки матеріальне становище було таке, ще особливо капризувати не доводилося. Тому я пішла туди,де мала пільги при вступі як золота медалістка – до педуніверситету, на вчителя української мови, літератури та англійської мови. Так вийшло, що я не отримала освіти як художник. Але, маю сказати, моя основна робота мені завжди подобалася –  працювала  журналістом та редактором газети тут, в Очакові, та в Миколаєві. Була перспектива поїхати далі, до Києва, але обрала сімейне життя та повернулася до Очакова.

До речі, батькам своїм я дуже вдячна за те, що отримала класичну освіту, а зараз вони на всі сто підтримують мене, допомогли, коли я висловила бажання вивчати аерографію, коли вирішила мати майстерню. Батько завжди був моїм першим поціновувачем робіт, зараз так само ним став мій чоловік.

Коли працювала у газеті, не було часу і сил малювати. Я тоді більше писала вірші, мабуть, до якої  діяльності ближче робота, ту і легше виконувати. До того ж, були поруч люди, які не сприймали серйозно моє малювання. І я не думала, що колись робитиму це не тільки для домашнього вжитку.

Як часто це буває, вже в другому  декреті знайшовся час зайнятися улюбленою справою. Все почалося з близьких та рідних – зробила копію з голандського натюрморту для подруги, розписала стіну у будинку батьків. А перше замовлення «не з родини» приніс мені чоловік – потрібно було зробити на подарунок портрет молодого подружжя з дітьми, «вдягнувши» їх у вишиванки.

Портрет я виконала олівцем, замовниці він дуже сподобався, і «поїхав» аж до Канади.

Потім були портрети, і сучасників, і відомих українців, натюрморти, останнім часом і пейзажі… Більшість з них також уже за кордоном. Чоловік підтримав мене, не вимагаючи під час творчих занять уваги до побуту, за що я йому дуже вдячна: “Займайся тим, чим ти хочеш, головне, аби ти була щаслива. І, знаєте, я щаслива. 

“Натхнення беру… звідусіль. Більше, звичайно, із природи. З роками починаєш бачити цікаве у найбуденнішому, або, наприклад, піони та хризантеми, які я раніше вважала «бабусиними квітами», раптом видаються неймовірно гарними, може, навіть більш досконалими, ніж троянди… Або пташки сидять на дротах, прямо як ноти… Та що там пташки, – звичайних дворик зі сміттєвим баком під деревом отримує такий шарм, що ну просто необхідно його намалювати тут і зараз! Адже нас оточує стільки прекрасних речей, а більшість їх не помічає. Художники – це, мабуть, ті люди, що допомагають усім іншим побачити прекрасне  у звичайних речах, – розповідає Ірина.

Запитуємо, яким би вона хотіла бачити своє місто? “У нас багато військових частин, і з огляду на те, що відбувається сьогодні в Україні, та на майже пограничне розташування Очакова – це дійсно необхідність, і потреба часу. А у моїх мріях  наше місто – курортне, комфортне для спокійного мирного життя… Тут  багато історичних памяток, одна тільки Ольвія та Березань чого варті. І звичайно, я б дуже хотіла, щоб Очаків розвивався. 

В основному я малюю на замовлення –  портрети, натюрморти або різні сюжети, головним чином на подарунок. У себе робіт майже не залишається. Лише недавно почала виставляти свої роботи в інтернет,а перед цим бажаючі знаходили мене по «місцевому радіо”, за рекомендацією задоволених клієнтів”. 

Чим займаюсь зараз? Сократ сказав: якщо поставити крапку, і прийняти,що вона – те, що я знаю, а простір навколо – те, чого не знаю, то чим більше я дізнаюсь, тим більшою стає крапка, перетворюючись на коло. І тоді погляньте, наскільки більше коло торкається невідомості, ніж крапка?Зараз перебуваю якраз у тому стані – я знаю, що нічого не знаю… Намагаюся навчитися тому, що досі не охопила,є ще величезна кількість речей, які мені треба дізнатися і вивчити. Пробую працювати у більш нових для себе напрямках, наприклад, хоч найбільше мені вдається графіка, дуже хочеться опанувати сучасну «смачну» акварель. Інтернет дає великі можливості для розширення кругозору, спостерігаю за тим, що популярно нині у сучасному мистецтві. Але, якщо чесно, це більше для себе, тому що серед замовників мох найпопулярніший масляний живопис. Чомусь вважається, що це – «дорого-богато».

Серед моїх знайомих багато хто після 30 кардинально змінює свій напрямок діяльності. Це стало популярно. І ось тепер я теж їх зрозуміла, коли щодня просто робиш те, від чого отримуєш величезне задоволення, що знімає будь-які стреси та примушує забути про поганий настрій. Я б хотіла, аби малювання стало моєю професією, а не лише хобі.” 

Leave a comment 🗞️ УКРПРЕС-ІНФО 📰

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here