Україна і глобальне потепління — експерт

0
54

Якщо у світі температура повітря порівняно з кінцем XIX ст. підвищилася приблизно на градус, то у нас — на два. Аномальна спека, що панувала в червні, помітно позначилася на самопочутті багатьох українців. Ще б пак — щонайменше тиждень температура в денний час перевищувала 30 °С.


Найбільшу температуру зафіксовано у дні сонцестояння. Зокрема у Києві 22 червня вона сягнула 34,0 °С, що стало рекордним показником для цього дня за всю історію спостережень.

Как жара влияет на агрессию

Згідно з даними Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського, загалом у червні в Києві побито 11 рекордів — нічної, денної та середньодобової температур. На багатьох метеостанціях України показники були ще вищими. Так, в Асканії-Нові температура сягнула 36,2 °С.

Цими днями дуже теплою виявилася і вода. Зокрема у Дніпрі на гідрологічному посту в Києві середньодобова температура води 23 червня становила 27,2 °С, максимальна, яку виміряно вдень, — 29,4 °С.

Важливо, що такі умови для червня зовсім не характерні. Зазвичай максимуми температури повітря і води характерні для другої половини липня і початку серпня.

Тому доцільно навести відомості про абсолютні рекорди для всього теплого періоду. Максимальна температура, яку будь-коли фіксували в Києві, становить 39,4°С. Цей рекорд доволі давній — був він 30 липня 1936 року. Щодо всієї території країни, то найвищою виявилася температура в Луганську 12 серпня 2010 року — 42°С.

За даними Центральної геофізичної обсерваторії, максимальну температуру води в Дніпрі у Києві (28,6°С) у стандартні строки спостережень (її вимірюють о 8:00 та 20:00) зафіксували 22 липня 2010 року. Щодо максимуму температури інших водойм, то він становив 40,3°С — двічі в р. Інгулець у селищі міського типу Калинівське.

Глобальне потепління загрожує знищенню життя на Землі.

Спека скрізь

Після безвізу погода в Європі почала цікавити нас не лише як факт. Для багатьох українців, які опинилися в Західній та Південній Європі, температура виявилася вкрай дискомфортною, адже сягала не 34—36 °С, а всі 40 °С і навіть більше. Наприкінці місяця, а саме 28 червня, перевершено температурний максимум у Франції — його показник нині становить 45,9 °С. Власне, того дня рекорди на кількох місцевих метеостанціях встановлювалися один за одним: 44,3, 45,1, зрештою 45,9 °С.

Аномальна спека вдарила й по Іспанії, спричинивши лісові пожежі в Каталонії.

Цей період аномально високої температури набув назви «хвиля тепла 2019 року» (англ. Heat wave 2019). Утім ця хвиля не стала першою — їй передувала травнева спека в Індії та Пакистані. Цього разу все виявилося значно серйознішим — навіть враховуючи адаптацію місцевих людей до спеки. Максимальна температура на півночі Індії сягнула 50,8°С. Відтак кількість смертей у країні сягнула сотень.

Дані спостережень однозначно свідчать: клімат у світі дедалі теплішає, причому поки що немає жодних ознак сповільнення цього процесу. Вже зрозуміло, що останні 5 років включно з нинішнім 2019-м стануть найтеплішими. Досі рекордно теплим у світі був 2016-й. Але й інші роки останньої п’ятирічки також належать до найтепліших.

Ситуація у світі, звісно, стосується й України. Понад те, потепління у нас відбувається навіть стрімкіше. Якщо у світі температура повітря порівняно з кінцем XIX ст. підвищилася приблизно на градус, то у нас — на два. Наскільки це багато, видно з такого прикладу: відмінність у середній багаторічній температурі Києва та Одеси становить 2,5°С. Тож за останні 130—140 років територія нашої країни ніби змістилася на 300 км на південь. Якщо у світі найтеплішим був 2016 рік, то у нас — 2015-й. Торік середньорічна температура в Києві уперше перевищила 10°С, сягнувши 10,5°С, причому норма середньорічної температури становить 7,7°С.

Щоправда тішить те, що середня температура поверхні Землі значно вища — за різними оцінками вона становить 14,1—14,5°С.

Один із наслідків глобального потепління — зростання рівня Світового океану. Причому воно спричинене не стільки таненням криги, як дехто гадає, скільки тепловим розширенням водної товщі. Сучасний темп підвищення рівня води становить 3,3 мм на рік, але, за прогнозами, цей темп у наступні десятиліття буде значно більшим.

Головним чинником змін клімату у світі вважають зростання концентрації парникових газів, насамперед вуглекислого газу (діоксиду вуглецю). Найбільшим джерелом його надходження в атмосферу слугує спалювання викопного палива, а саме мільярдів тонн вугілля, нафти, трильйонів кубічних метрів газу. Значним джерелом вуглекислого газу вважають і тваринництво.

Задля обмеження викидів вуглекислого газу в атмосферу як головного чинника глобального потепління підписано низку міжнародних угод. Останнє таке підписання сталося в грудні 2015-го в Парижі. Механізм реалізації Паризької угоди передусім полягає у змінах в енергетичній галузі, зокрема в прискореному розвитку відновлювальної енергетики, до якої належать енергія Сонця, вітру, морських хвиль тощо. Велику увагу кліматичним питанням було приділено і на червневому саміті Великої двадцятки в Японії.

Бум відновлювальної енергетики

Не варто вважати, що пришвидшений розвиток відновлювальної енергетики стався через те, що країни взяли на себе певні зобов’язання. Насамперед він стався внаслідок технічного прогресу, особливо у сфері використання енергії Сонця. Глобальне потепління лише його підштовхнуло, адже гріх не використовувати те, чого справді стає багато.

Тож нині в світі щороку вводяться в дію величезні потужності, які спричиняють зростання як виробництва електроенергії з відновлювальних джерел, так і її частки в глобальній енергетиці. Особливо стрімким став розвиток сонячної енергетики. Нині собівартість однієї кіловат-години електроенергії, виробленої з використанням енергії Сонця, становить три-чотири євроценти. Важливо також, що ця собівартість невпинно зменшується.

Лише торік потужність сонячних електростанцій у світі зросла на 109 млн кВт. Для порівняння: це більш ніж удвічі перевищує потужність усіх електростанцій України загалом: теплових, атомних тощо. Беззаперечний лідер у цій царині Китай, на який припадає 40% усього обсягу.

Значні успіхи тут має і Україна, хоча вони незрівнянні з досягненнями Піднебесної. Торік потужність нововведених сонячних електростанцій зросла на 752 тис. кВт. Тут знову доцільне порівняння — це більше, ніж потужність будь-якої ГЕС країни, за винятком Дніпрогесу. Важливо й те, що 86% нових потужностей — це великі електростанції, встановлені на землі, 14% — на дахах.

Станом на кінець першого півріччя 2019 року встановлена потужність об’єктів відновлювальної енергетики досягла 3,6 млн кВт, з яких 2,6 млн кВт припадає на СЕС і 0,8 млн кВт — на ВЕС. Протягом останніх років сума капіталовкладень у відновлювальну енергетику наблизилася до двох мільярдів доларів.

Може здатися, що головним чинником прискореного розвитку сонячної електроенергетики в Україні слугує світова тенденція, що спирається на технічний прогрес. Насправді головним чинником слугують законодавчо встановлені пільги для розвитку сонячної енергетики. Відповідно до закону, ухваленого Верховною Радою 2018 року, ці пільги мають існувати до кінця 2029-го. Зауважимо, що складову технічного прогресу в законі враховано. Зокрема з 1 січня 2020 року коефіцієнт «зеленого тарифу» має зменшитися. Зрозуміло, що до цієї дати потрібно встигнути. Тож саме зараз запускають нові й нові потужності. Відповідно зросте обсяг, досягнутий минулого року.

Звісно, розвиток енергетики, насамперед відновлювальної, — це добре. Насамперед тому, що найбільший її розвиток припадає на південь країни, де немає ні вугілля, ні нафти. Щоправда, дещо насторожує нинішній «зелений тариф» для СЕС — 4,5 грн за одну кіловат-годину. Уявімо собі, що буде, якщо вся енергетика стане сонячною з таким тарифом!

З глобальним потеплінням пов’язане й сільське господарство. Значною мірою саме завдяки потеплінню у нас зросло виробництво соняшникової олії — до понад 6 млн тонн. Це третина світового виробництва. Проте відомо, що родючість землі під соняшником зменшується. Логічно більшою стала й увага до зрошення, яке поступово відновлюють, і не лише в посушливій Херсонській області.

На жаль, поза увагою опинилася гідрометеорологічна галузь, яка саме відстежує зміни в довкіллі. Обмежене фінансування з державного бюджету зумовило те, що на метеостанціях немає навіть запасних термометрів. Як без цього міряти температуру — не відомо.

Віктор ВИШНЕВСЬКИЙ,
доктор географічних наук,

Володимир КАЯН,
кандидат технічних наук,
для «Урядового кур’єра»

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here

+ 42 = 52