На Дніпропетровщині УПЦ МП зажадала привласнити церкву, зведену кошовим отаманом Петром Калнишевським

0
9

Суд відмовив релігійні громаді УПЦ МП у праві власності на напівзруйнований собор Різдва Богородиці у селі Мала Петриківка на Дніпропетровщині, який є пам’яткою архітектури національного значення. Відповідне рішення ухвалив Господарський суд Дніпропетровської області. Як повідомив Радіо Свобода 13 березня представник відповідача в суді Максим Карманніков, у подальшому селищна рада має визнати за собою право власності на це майно.

«Суд відмовив УПЦ МП у визнанні права власності на будівлю церкви. Далі селищна рада, діючи за процедурою, має визнати за собою право власності на це майно. Процедура приблизно така: спершу церква береться на облік як безхазяйне майно, потім розміщується оголошення в ЗМІ, що розшукується власник. Якщо упродовж року власник із документами не оголосить про себе, то далі селищна рада має звернутися до суду про визнання за нею права власності. Це правовий механізм. Після того, як майно буде визнане за селищною радою, тоді вже депутати можуть вирішувати, кому передати в користування це майно», – сказав Максим Карманніков.

Сторона позивача – УПЦ МП – про наміри оскаржувати рішення суду не заявляла.

На Дніпропетровщині релігійна громада УПЦ (МП) через суд, позиваючись до місцевої та обласної влади, намагалась отримати у власність напівзруйнований собор Різдва Богородиці у селі Мала Петриківка, а також самочинно, як з’ясувалось під час судової тяганини, збудований поряд новий храм Петра і Павла.

Пізніше вимоги щодо нового храму були зняті.

Стара церква перебуває в поганому стані, хоча, за деякими даними, має історичне минуле, бо була збудована з ініціативи останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського. Обласна й місцева влада, які виступали відповідачами в суді, стверджують, що релігійна громада УПЦ (МП) самочинно захопила пам’ятку і територію біля неї.

Раніше в суді представник ОДА заявляв, що церква є «безгосподарною річчю, яка не має власника або власник якої невідомий».

Пізніше Радіо Свобода отримало відповідь на інформаційний запит з Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей, де йшлося про те, що собор Різдва Пресвятої Богородиці в селі Мала Петриківка, відповідно до постанови ради Міністрів УРСР від 6 вересня 1979 року, є пам’яткою архітектури національного значення.

У центрі власником пам’ятки вважають селищну раду.

Джерело

Післямова УкрПресІнфо

До речі, про власність. Проросійській церкві слід нагадати наступний факт з історії. 3 серпня 1775 року Катерина II видала маніфест, яким оголосила, «что нѣтъ теперь болѣе Сѣчи Запорожской въ политическомъ ея уродствѣ(рос)». 6 пунктів довгого маніфесту фактично зводилися до звинувачення запорожців у захопленні та присвоєнні чужої власності й намаганні створити незалежне управління.

А за кілька місяців до цього маніфесту Катерини II 23 квітня 1775 року — князь Потьомкін виступив на засіданні уряду з проектом ліквідації Запорозької Січі. 4 червня за схваленим планом 100-тисячне військо під командуванням генерал-поручника Петра Текелія, повертаючися з війни з Османською імперією, обступило Січ, скориставшись тим, що Військо Запорозьке ще з цієї війни не повернулося. Не маючи сил боронитися, Калнишевський змушений був здати фортецю без бою.

Російські вояки розграбували військову скарбницю, припаси, архів, церкву. Разом зі старшиною Калнишевського 25 червня 1776 року заарештовано і на пропозицію Потьомкіна довічно заслано до Соловецького монастиря, куди доправлено наприкінці липня 1776 року. Монастирському керівництву наказано утримувати Калнишевського «без відпусток із монастиря, заборонити не лише листування, але ще й спілкування з іншими персонами і тримати під вартою солдат монастиря».

Ось тільки через це віконце довгі роки міг дивитися на світ в’язень російського царату Петро Калнишевський

Отак російський царат розправився з українським козацтвом, а 86-річного (!!!) кошового отамана Петра Калнишевського заслав на Соловки (туди ж через два з половиною століття засилали і багатьох жертв сталінсько-більшовицького режиму), де він і помер у 113-річному віці. Мало того, коли царські кати та їх поплічники в рясах у 1792 році перевели Петра Калнишевського в одинарну в’язницю, то в камері-підземеллі від нього залишилося більше як на два аршини нечистот. Просидівши там 16 (!)років, він здичавів, став похмурий і втратив зір; в нього, як у звіра, виросли великі нігті, довга борода і весь одяг на ньому, каптан з ґудзиками розпався на лахміття і звалювався з плечей — https://uk.wikipedia.org/wiki/…

Через два століття — 2008 року — Помісний Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату у зв’язку з 1020-літтям Хрещення Київської Русі-України благословив приєднати праведного Петра Багатостраждального (Калнишевського) до лику святих для загального церковного шанування, занести його ім’я у православний церковний календар, чесні останки праведного Петра вважати святими мощами та віддати їх на волю Божу. Собор благословив будівництво храмів на його честь. Пам’ять праведного Петра Багатостраждального — 14 (1) жовтня, у день Покрови Пресвятої Богородиці, покровительки козацтва.

І лише після Революції Гідності — 23 грудня 2014 року — Українська Православна Церква Московського патріархату приєднала до лику святих Петра Калнишевського. А ще майже через рік — 13 листопада 2015 року — Митрополит УПЦ МП очолив Літургію з чином прославлення святого праведного Петра Калнишевського у Покровському архієрейському соборі Запоріжжя, де спеціально до цієї події був встановлений старовинний козацький іконостас XVIII ст. День вшановування 13 листопада — у день його преставлення.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here

37 − = 30