Знайомтесь: Володимир Дублянко. Воїн. Доброволець. Батько. Патріот. Націоналіст – Олег Володарський

0
14

Онуки і правнуки комуністів слухняно виконали заповіт своїх дідів і прадідів, щоб забути мільйони загублених українських душ. В очах же Володимира Дублянка бачу: він НЕ ЗАБУВ

Заповіт генерала Романа Шухевича: «Не вмирати!»

«Зі спогадів Галини Сорочак- Малашевської: «Минав час, кожна пора року приносила нам великі втрати в людях. Гинули рядові повстанці та члени Вищого Проводу ОУН. Підпілля не здавалося, хоча знало, що перемоги скоро не буде. Пригадую, як Провідник Михайло (Анатолій Згаб’юк, загинув у 1951 р.) прибув восени 1949 р., з конференції від Головнокомандувача Української повстанської армії Романа Шухевича – «Тарас Чупринка», сказав мені: «Знаєте, подруго, наш Генерал сказав передати вам усно, щоб у випадку безвихідного становища не робили собі смерті». Я мовчала і здивованими очима дивилася прямо у вічі провідникові: «Як то має бути? Я маю підняти руки вгору і сказати, що я ваша». У мене з очей потекли сльози. По короткій мовчанці Провідник Михайло почав мені пояснювати, що я дівчина, ніяких великих «гріхів» не маю, що я неповнолітньою пішла в ряди УПА, що німці знищили мою родину. Треба ж комусь лишитися свідками цих великих визвольних змагань 1942-1952 рр. Та що десь через 25-30 років Україна знову підніметься на боротьбу. Я дивилася і не розуміла нічого, що від мене хочуть. Потім подумала і сказала, що невже я так довго буду жити. Якщо всі загинуть, то і я не хочу жити. Провідник поплескав мене по раменах і сказав: «Ви доживете до глибокої старості, я це відчуваю своєю душею і колись згадаєте, що я правду говорив. І ще просив наш Генерал, щоб ви в ніяку організацію не вступали аж до нового встановлення Самостійної України. Витріть сльози і буде така потреба, виконайте наш заповіт».

– Дорогий Провіднику Михайле, і ви наш Генерале, ви мої світочі та пророки. Я дожила до старості, пережила клінічну смерть, провокації, допити, суди, смертну камеру, холодну північ, народила трьох дітей і живу в Україні. Дочекалася «паперової незалежності» України. І ще не можу повністю розкрити той «заповіт», що Ви мені передали 50 років тому. Вічна слава всім борцям, які впали у нерівних боях за свободу і незалежність України!»

Галина Сорочак-Малашевська, позивний «Надія Хміль», з весни 1943 року у підпіллі, член ОУН, медсестра та друкарка в рядах УПА. Весною 1952 року, внаслідок провокації та зради потрапила до рук КГБ (у м. Рівне). Криївка була закидана газовими шашками, поранена та без пам’яті опинилася в руках озлобленого ворога. Засуджена військовим судом на 25 років позбавлення волі, покарання відбувала у трудових таборах. Термін відбувала у м. Воркута.

«Надія Хміль» жертовно присвятила своє життя на боротьбі за незалежність України».

Наталя Ананевич

Цей період історії, котрий нас багато років намагаються змусити забути, сповнений невимовним болем. Усвідомлення цієї віхи нашої історії має стати фундаментом патріотизму. Це сховано в душах поколінь, що пережили червоний терор.

Звивиста дорога до Самбору тільки живила мою впевненість в тому, що коли у 20-ті роки ворог прийшов на нашу землю, багато істинних, справжніх українців взялися до зброї. Відлуння тих подій та часів приводять нас до їх генетичних нащадків, що не зрадили пам’яті предків. Тому немає нічого дивного в тому, що під час російсько-української війни їх нащадки так само ідуть воювати за Україну.

Західна Україна переповнена цим. Для них це дійсність. Для них це гордість. У них це в крові.

Володимир Дублянко. Воїн. Доброволець. Батько. Патріот. Націоналіст.

Ми так часто чуємо від ліберальної буржуазії (не кажучи вже про послідовників Леніна-Сталіна), котра змінює забарвлення в залежності від політичних сезонів, про «страшних» націоналістів, що ніяк не можемо розібратися в тому, про що ж з такою ненавистю скавучать противники національної ідеї української державності.

Голосно мовчати. Кричати без слів. В першу чергу необхідно було повернути НАЦІЇ її Святині. Згадати Карпатську Україну, Норильське повстання… Боже, ми не знаємо і 20% нашої істинно УКРАЇНСЬКОЇ історії!

І охоплює злість, коли в центрі України лунають голоси онуків та правнуків комуністів та комсомольців, котрі так слухняно виконали заповіт своїх дідів і прадідів забути мільйони загублених українських душ. В очах же Володимира Дублянка бачу – він НЕ ЗАБУВ.

Принциповість. Культура виховання, котра не дозволяє торгувати НАЦІОНАЛЬНИМИ СВЯТИНЯМИ. Можна мати дорогий бізнес і жити, забуваючи про ті жахи, що відбуваються з твоєю країною. А можна, відчувши біль своєї Батьківщини, все полишити, обійняти на прощання дружину та дітей і піти на війну. Можна нервувати у банку, підписуючи кредит на купівлю величезної квартири і, радіючи успіху, влаштувати банкет в дорогому та модному ресторані. А можна ризикувати життям на передовій, боронячи свою країну, і знати, що діти можуть залишитися голодними, якщо їм не допоможуть рідні.

Можна по-різному! Жити потім, наче…поряд з таким неприкритим болем… Ми не можемо бути різними, не маємо права бути байдужими. Бездуховними. Для того, щоб відродити Націю, потрібен єдиний ДУХ НАЦІЇ.

Володимир говорив, а я усвідомлював, що не даремно промокшанські ЗМІ так нажахані нашими НАЦІОНАЛІСТАМИ. Спочатку Бог і Україна! Історія, культура і генетика нації. І лише потім політика, економіка і всі інші бюрократичні витребеньки.

Дух НАЦІЇ. Його ікони. Його хрести. Куполи його церков, під якими на рідній мові моляться за ВОЇНІВ та СИРІТ України.

Про війну не будемо. Це зла пані. Безжалісна. Краще про нас. Володимир Дублянко. Василь Спанчак. Тарас Козлишин. Іван Головатий. Андрій Гуменюк. Роман Бішко.

  • Якщо з нами Бог і Україна, то хто проти нас?!•

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми волонтер, доброволець російсько-української війни Володимир Дублянко (позивний «Овен»)

[embedded content]

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here