100 років закінчення Першої світової війни — підсумки, причини, наслідки

0
262

Перша світова війна завершилася 100 років тому, але Франція, Великобританія та Німеччина зовсім по-різному згадують ті події. Про що це свідчить?


11 листопада 1918 року американський солдат Генрі Ніколас Гюнтер натрапив під час атаки на кулеметне гніздо німецьких військ та був вбитий. Це сталося в Лотарингії о 10:59, тобто рівно за 1 хвилину до набуття чинності перемир’ям. Гюнтер вважається останнім загиблим військовим під час Першої світової війни. Одним з близько 10 мільйонів військовослужбовців, що полягли на тій війні. Але та війна забрала також і мільйони життів цивільних.

За матеріалами dw

Сто років потому країни-учасниці тої м’ясорубки вшановують пам’ять загиблих «Великої війни», як її називають у Франції та Великобританії. І саме те, яким чином ці країни згадують події тих далеких років, може багато що розповісти про оцінки та ставлення до самої Першої світової. Для Франції та Великобританії Перша світова війна має відтоді більше значення, ніж для Німеччини, де, без сумніву, на першому плані щодо історичної пам’яті стоїть моральна катастрофа Другої світової війни та Голокост. З нагоди 100-річчя завершення цієї війни президент Франції Еммануель Макрон зробив свою країну центром міжнародних меморіальних заходів, виступивши із відповідною ініціативою.

Перша світова війнаПерша світова війна була переважно позиційною, тож більшість загиблих — військові

Знову Комп’єнський ліс

Макрон запланував 10 листопада спільну церемонію з канцлеркою ФРН Анґелою Меркель (Angela Merkel) у Комп’єні, на північ від Парижа. Саме це місце має подвійне історичне значення. 11 листопада 1918 року тут у залізничному вагоні було підписано договір про припинення вогню між західними союзниками та Німеччиною. Через 22 роки, після вторгнення нацистів у Францію, Адольф Гітлер (Adolf Hitler) змусив французьке військове командування капітулювати. За наказаом Гітлера, документ про капітуляцію вони підписали в тому самому вагоні.

Перша світова війнаУ Комп’єнському лісі було підписано договір про перемир’я, що стало кінцем Першої світової війни

Утім, французький уряд хоче нагадати й про ще дещо. «Ми наслідуватимемо приклад Гельмута Коля (Helmut Kohl) та Франсуа Міттерана 1984 року при Вердені», — наголошується в повідомленні прес-служби Єлисейського палацу. Того року тодішній канцлер ФРН Гельмут Коль та президент Франції Франсуа Міттеран потиснули один одному руку руки на цвинтарі, де поховані загиблі солдати Першої світової війни. Тоді цей жест примирення викликав значний резонанс у цілому світі.

Франсуа Міттеран та Гельмут КольФрансуа Міттеран (л.) та Гельмут Коль (п.) під час церемонії 1984 року в Вердені стали символом французько-німецького примирення

Але кульмінацією заходів цього року має стати масштабний захід вшанування в Парижі, запланований на 11 листопада. На церемонію Макрон запросив понад 80 глав держав та урядів тих країн, що прямо чи опосередковано брали участь у Першій світовій війні. Захід має відбутися поблизу Тріумфальної арки в Парижі.

Серед запрошених високих гостей президенти США Дональд Трамп та РФ Володимир Путін. Нещодавно обидва не порозумілися щодо Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності. Трамп навіть пригрозив вийти з цього підписаного ще 1987 року договору. Тож Макрон сподівається, що обидва президенти змогли б скористатися нагодою та провести у Парижі двосторонню зустріч, щоб все-таки зберегти сам договір, що передбачає ліквідацію ракет певних типів — засобів доставки ядерної зброї.

Дональд Трамп та Володимир ПутінЄ шанс, що Дональд Трамп (л.) та Володимир Путін (п.) зможуть владнати суперечку щодо ракет середньої та малої дальності.

У Парижі тривають пам’ятні та урочисті заходи з нагоди сотої річниці від завершення Першої світової війни, включаючи участь Президента України Петра Порошенка.
Нині у Парижі лідери близько 70-ти держав Європи та світу вшановують пам’ять загиблих у Першій світовій біля Тріумфальної арки.

Президент Франції Еммануель Макрон та канцлер Німеччини Ангела Меркель стоять поруч.

Далі, за програмою пам’ятних та урочистих заходів, лідери візьмуть участь у відкритті Паризького форуму заради миру. Президент України Петро Порошенко виступить на круглому столі форуму «Як зробити більш ефективним мультилатералізм для вирішення міжнародних проблем?».

Урочистість, яка потрібна Макрону

Помпезний захід — питання престижу для президента Франції. Принаймні, в цьому переконаний французький історик Етьєн Франсуа. Річ у тім, що рейтинги Макрона стрімко впали, а його плани щодо реформи ЄС наражаються на спротив. Тож, завдяки цьому заходу, Макрон зможе «на кілька годин знову видаватися центром Землі», вважає Франсуа. Але, крім того, французький президент намагатиметься скористатися цим заходом для того, щоб зробити внесок у спільну справу, «щоб ми вийшли з глухого кута, де всі ми в Європі та світі перебуваємо», припускає історик.

Захід вшанування в запланованому триденному «Форумі для миру» відкриють промовами Анґела Меркель та генеральний секретар ООН Антоніу Гуттеріш. Крім політиків, у форумі візьмуть участь також міжнародні організації та інтелектуали. Сам захід претендує також і на те, що він сприятиме багатосторонності, тобто протилежності тому, що сповідують та втілюють Трамп і Путін.

Німці згадують на чужій території

Німецька сторона особливо добре представлена в цих заходах із шанування пам’яті загиблих. Ще 4 листопада президент ФРН Франк-Вальтер Штайнмаєр (Frank-Walter Steinmeier) взяв участь у «Концерті німецько-французької дружби», що відбувся в розташованому в регіоні Ельзас місті Страсбург. Саме місто з 1871 по 1918 року належало до Німеччини, а потім знову відійшло до Франції.

А ось щодо британців, то ті не збираються їхати до Парижа, де на заході однозначно домінуватимуть французи. Натомість Великобританія наполягає на проведенні заходів вшанування пам’яті загиблих у Першій світовій війні саме на своїй території. На думку історика Етьєна Франсуа, все це «цілком нормально». Він каже, що британці завжди «вважали себе особливими», навіть не беручи до уваги майбутній Brexit (вихід Великобританії зі складу ЄС — Ред.).

ЛондонМакове поле нагадує у Лондоні про загиблих у Першій світовій війні. Жовтень 2014 року

Але в Лондоні теж сподіваються на участь німців у британських заходах. Штайнмаєр стане першим німецьким президентом, котрий візьме участь у церемонії покладання квітів до символічної могили Кенотаф у Лондоні. Прем’єр-міністерка Великобританії Тереза Мей вже назвала це «історичним актом примирення», під час якого вшанують пам’ять «всіх полеглих». Крім того, цей захід має стати «вираженням подяки за мир», наголосила Мей. Утім, далеко не кожний британець погоджується з цією думкою. Приміром, бульварне видання The Sun повідомляло, що присутність Штайнмаєра може призвести до «лементу» серед ветеранів. Утім, досі нічого такого не сталося.

Тож Штайнмаєр у Лондоні й Страсбурзі, а Меркель у Парижі та Комп’єні. Німецький історик Єрн Леонгард (Jörn Leonhard) вбачає у цьому прагнення німців показати, що вони хочуть «європейського» вшанування пам’яті жертв тих подій. На думку Леонгарда, таким чином керівництво Німеччини намагається уникнути враження про існування якоїсь особливої німецької культури спогадів. Причиною цього дослідник називає «побоювання серед німецького керівництва, що це могло б відкрити скриньку Пандори».

Це стосується й питання про те, чи не занадто переобтяжував Версальський мирний договір молоду Веймарську республіку, що стало одним з призвідників її падіння. Хоч такий підхід можна зрозуміти з політичної точки зору, але Німеччина вдається до тактики «глухої оборони» в питанні німецького досвіду щодо завершення війни, каже Леонгард.

У Польщі за справу взялися праві націоналісти

У бельгійському містечку Іпр вже відбулася панахида за жертвами Першої світової війни, яку відправили європейські єпископи. Тим часом єпископ Ессенський Франц-Йозеф Овербек (Franz-Josef Overbeck) застерігає від того, щоб применшувати значення збройного протистояння та заспокоювати себе «оманливою безпекою». «Націоналізм та популізм роздмухуються з новою силою, а захват від європейського проекту вгасає», — каже Овербек. На його думку, мир «знову» в небезпеці.

І це не порожні слова, про що свідчить приклад Польщі. Для поляків завершення Першої світової війни було насамперед відродженням польської держави. Але урочистості з нагоди 100-річного ювілею проголошення незалежності привернули й увагу правих екстремістів. Польська влада припускає, що в «Марші за незалежність» у Варшаві можуть взяти участь і прихильники міжнародної неонацистської організації «Blood and Honour». Приміром, торік близько 60 тисяч представників правого політичного спектра взяли участь у традиційному марші.

ВаршаваТорік у марші в Варшаві взяло участь чимало правих радикалів

Історик Етьєн Франсуа визнає, що урочистості у Франції та деінде вирізняються насамперед через німецький фактор: «Більшість заходів щодо вшанування пам’яті у Франції проводяться під гаслом німецько-французької дружби». Натомість у Польщі та інших країнах спостерігається прагнення «відзначати ці події самим».

Паралелі між минулим та теперішнім?

[embedded content]

Дехто з політиків убачає в сьогоднішньому правому популізмі та націоналізмі паралелі з початком ХХ століття. Франсуа порівнює нинішню ситуацію з ситуацією в Європі 1920-х років. На його думку, вже тоді спостерігалися «зусилля створити нову мирну Європу, чому тоді також сильно протидіяли».

Але цей спротив проявився лише з початком Світової економічної кризи 1929 року, каже історик. Дослідник також побоюється, що «в наступні 10 років» може спалахнути нова економічна криза. На тлі цього постають питання: «Як реагуватимуть європейські країни? Чи матимуть вони тоді досить єдності, щоб впоратися з цією кризою»?

Тож Етеньєн Француа сподівається, що заходи 11 листопада насамперед посилять «уявлення, що ми, європейці, попри всі відмінності, маємо щось спільне, і варто будувати наше майбутнє саме на цьому».

Штайнмаєр та Макрон вшанували пам’ять загиблих у Першій світовій вйни
Президенти ФРН та Франції Франк-Вальтер Штайнмаєр та Еммануель Макрон відвідали в Старсбурзі урочистий концерт, присвячений столітньому ювілею закінчення Першої світової війни.

Президент ФРН Франк-Вальтер Штайнмаєр (Frank-Walter Steinmeier) та французький президент Еммануель Макрон у неділю, 4 листопада, відвідали в Старсбурзі урочистий концерт, присвячений столітньому ювілею закінчення Першої світової війни.

Концерт у Страсбурзькому соборі став першим у серії пам’ятних заходів. Він нагадав, зокрема, про те, що за умовами Версальського мирного договору Німеччина повернула Франції Ельзас та Лотарингію, якими володіла з 1871 року. Архієпископ Страсбурзький Люк Равель назвав участь глав обох держав у концерті глибоко символічною.

Заходи, присвячені сторіччю закінчення Першої світової війни, триватимуть у Франції до 11 листопада. У цей день у Парижі відбудеться головна церемонія, на яку запрошені глави понад 60 країни, зокрема президент України Петро Порошенко, а також президенти Росії та США Володимир Путін та Дональд Трамп.

Історик — про причини провалу спроб досягти тривалого миру після Першої світової війни
Після Першої світової війни дипломати намагалися не лише досягти миру, а й створити новий світопорядок, але складність цього надзавдання звела їхні зусилля нанівець. Про це історик Єрн Леонгард розповів у інтерв’ю DW.

«Велика четвірка» на Паризькій мирній конференції. Зліва направо стоять глави держав та урядів Великобританії, Італії, Франції та США

Єрн Леонгард (Jörn Leonhard) професор нової та новітньої історії Західної Європи при Фрайбурзькому університеті. Він — автор двох фундаментальних праць з історії Першої світової війни. Одна з них називається «Скринька Пандори — історія Першої світової війни» («Die Büchse der Pandora — Geschichte des Ersten Weltkriegs»). Це дослідження побачило світ 2014 року. Друга праця — «Переобтяжений мир — Версаль і світ 1918-1923 років» («Der überforderte Frieden — Versailles und die Welt 1918-1923»), котра вийшла друком у жовтні 2018 року.

DW: Пане Леонгард, ваша нова праця, присвячена завершенню Першої світової війни, називається «Переобтяжений мир». Наскільки цей мир був справді переобтяженим?

Єрн Леонгард: Перша світова війна стала тою війною, котра значно більше висвітлювалася журналістами та ЗМІ й доносилася ними до громадськості, ніж попередні війни. Крім того, Перша світова війна зачіпала не лише Європу. Адже на кону тоді стояли глобальні питання, тож ішлося й про Азію й про Африку, а також про майбутнє колоніалізму.

Крім того, у повітрі витала мрія назавжди покласти край такому явищу як війна. Тож, певна річ, перепони для країн-переможців виявилися вкрай великими. Як наслідок поєднання усіх цих елементів — громадськість, світ замість Європи, а також мрії про світ без війни стало непідйомним для дипломатів надзавданням.

Тодішній президент США Вудро Вілсон виніс на порядок денний Паризької мирної конференції два центральні елементи — самовизначення та захист меншин. Чи було це занадто ідеалістично на той час?

Звісно, зараз неважко критикувати все це, бо нині нам відомі наслідки тих намірів та рішень. Але тут слід аргументувати речі з погляду того часу. До речі, заснована 1919 року Ліга Націй так само спочатку досить активно обстоювала ці концепції, бо на той час гомогенну національну державу вважали шансом вирішити проблеми, котрі 1914 року спровокували Першу світову війну.

Паризька мирна конференція 1919 рокуЗліва направо прем’єр-міністр Італії Вітторіо Орландо, прем’єр-міністр Великобританії Девід Джордж Ллойд, керівник французького уряду Жорж Клемансо та президент США Вудро Вільсон

Це недвозначно продемонструвало проведення обміну населенням між Туреччиною та Грецією, чому дуже намагалася посприяти Ліга Націй. Тоді під час переговорів лунала й така думка: «Якщо по-іншому проблеми нацменшин не вирішити, то треба «розвести» населення.

Концепція, що все-таки провалилася.

Так. Головну проблему, котра постала 1919 року, зумовлював той факт, що принцип національного самовизначення ніколи не застосовувався у чистому вигляді. Натомість Вілсон збагнув, що у багатьох аспектах йому доведеться іти на компроміс.

Приміром, як створити стабільну польську державу, котра мала б шанс вижити ще й економічно? Для цього полякам украй потрібен був доступ до моря. І саме це й зробили, створивши коридор до Балтійського моря.

А створюючи цей коридор, не завжди зважали на національне самовизначення. У багатьох спірних питаннях доводилося зважати на географічні, історичні, економічні та стратегічні аргументи, а нерідко принцип національного самовизначення був лише одним з багатьох аргументів.

[embedded content]

На додачу варто згадати й те, що сам Вілсон завжди двояко ставився до поняття «самовизначення» або, як він казав «self-determination». Тобто це поняття містило не лише принцип національного самовизначення, а й однозначно вказувало на демократичне самоурядування. Іншими словами, ідеал національної держави нерозривно поєднувався з ефективною демократією. Але тоді постає питання, чи таке самовизначення мало поширюватися й на колонії, що Вілсон у такій формі відхиляв. За таких обмежень значно постраждав як авторитет цього принципу, так і західних демократій.

Якщо говорити про такі терміни як «інтернаціоналізація» та «Ліга Націй», чи можна стверджувати, що після 1918 року зросла загальна політична свідомість у світі? 

Так, звісно. Ключовим досвідом 1918-1919 років стало саме розуміння того, що є проблеми, котрі не вирішуються у межах національних кордонів. Приміром, одним із найглибших наслідків Першої світової війни стали масові потоки біженців. Після 1918-1919 років на територіях колишніх великих імперій — Османської імперії, царської Росії чи Австро-Угорщиниперебували мільйони людей, які стали біженцями. І дуже швидко з’ясувалося, що ця проблема з тих, вирішення яких окремим державам просто не по зубах.

Паризька мирна конференція 1919 рокуЗала засідань під час Паризької мирної конференції

А ще треба було кудись подіти військовополонених, котрі походили з держав, яких після війни вже просто не було, приміром, військовослужбовців колишньої Австро-Угорщини. Багато хто з них опинився в російському полоні, а коли вони повернулися, такої держави як Австро-Угорщина вже не було на карті.

Або візьмемо інше питання — виплату репарацій та боргів. Глобальний характер заборгованості призвів до того, що французи та британці просто вимушені були отримувати репарації з боку Німеччини, щоб розрахуватися з американцями за взяті під час війни борги. І це стало питанням неабиякої ваги для міжнародного фінансового світу.

Двоякий характер Версальського мирного договору полягав у тому, що з одного боку він дещо пожвавив інтернаціоналізацію, а з іншого призвів до національної самоізоляції, приміром, у питанні політики щодо іммігрантів, адже майже всі країни посилили відповідні правила та норми. Саме ця суперечливість стала визначальною для 1920-х років.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here

+ 75 = 81