Експлуатація інвалідності заради небідності — погляд з глибини

0
37158

До редакції УкрПрес Інфо звернулися незрячі люди з проханням розповісти суспільству, що відбувається в їхньому середовищі, в УТОС, ми відгукнулися і розміщуємо дану публікацію, в цій статті ви дізнаєтеся, що відбувається в світі незрячих, їх проблеми, які часом бувають незрозумілі звичайним людям, але наша головна місія зрозуміти і допомогти ближнім!


Атавізмами в біології називаються прояви в окремих організмах якогось виду ознак, які існували у віддалених предків, але були втрачені в процесі еволюції. Подібні явища мають місце й в соціальних організмах. За радянських часів були створені потужна громадська організація інвалідів – УТОС, мета якої соціально-трудова та медична реабілітація незрячих.

Часи змінилися, створилася нова незалежна держава України, а від попередника залишились ці громадські організації. Нібито добре, але … Чи досягається мета діяльністю товариства у сучасних умовах? Чи не є таким соціальним атавізмом УТОС? Чи не створенні на його базі умови збагачення виключно керівництва натомість задоволення потреб простих членів організації? Розглянемо ці питання.

Зі щорічних постанов Центрального Правління УТОС про затвердження звітів центральної бухгалтерії виявлено: реалізація продукції здійснюється за цінами, які нижче її собівартості, що тягне значні збитки від реалізації продукції; нарахування зарплати здійснюється за відсутності товарного випуску продукції або значно вищих розмірів, аніж товарний випуск продукції; невиплата на підприємствах тривалий час заборгованості заробітної плати; високі посадові оклади адмінперсоналу підприємств без відповідного їх обґрунтування, та непродуктивність витрат на утримання адмінперсоналу; непогашення значних і не запровадження заходів на зменшення великих сум заборгованості з обов’язкових в організації для усіх УВП, УВО вказаних платежів; порушення у використанні бюджетних коштів державної фінансової підтримки для непромислової сфери УТОС; накопичення великої дебіторської заборгованості за товари відвантажені і не сплачені в строк; несвоєчасне покриття кредитних і позикових зобов’язань, надмірні, понад ліміт, витрати енергоносіїв, несвоєчасність перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб, утриманого з їх заробітної плати, — і як наслідок зростання збитковості підприємств.

Це ще не все, оскільки треба додати, що плата за передані в оренду приміщення і технічного обладнання використовується неконтрольовано, виручені з оренди доходи спрямовуються на цілі, нібито як визначені статутами УТОС та УВП,УВО та організацій УТОС, але поліпшення становища членів товариства і трудових колективів його підприємств не спостерігається. За викладені порушення і недотримання керівних документів ЦП УТОС керівники лише отримують попередження за неналежне виконання посадових повноважень, а першому заступнику голови ЦП УТОС Кіту С.В. щоразу безрезультатно для справи доручається контролювати їх роботу, здійснювати відбір найбільш підготовлених для цього кадрів на керівні посади.

З інших постанов ЦП УТОС та неофіційних джерел відомо про доведення до небезпечної експлуатації єдиного, належного товариству, Боярського будинку відпочинку УТОС, високої оплати за відпочинок на інших оздоровчих базах системи УТОС, зокрема, належних Дніпровському та Херсонському УВП УТОС, передача великих обсягів площ приміщень структурних одиниць УТОС в оренду, непоодинокі випадки продажу нерухомості та іншого ціннісного майна, позиціонування на межі банкрутства більшості підприємств УТОС за останні кілька років, зокрема Київського УВП № 1 УТОС, що тільки боргу із заробітної плати має кілька сотень тисяч гривень, зрештою, приведення до аварійного стану будинку культури ім. Батюка, що є своєрідним центром проведення дозвілля та зайняття творчістю незрячими.

Викликає пильну увагу ситуація щодо винахідництва нової моделі досить складного за технологією виконання Рейкового електричного стикового з’єднувача сліпим Кітом Сергієм Васильовичем. Ніколи не працюючи на виробництві зазначеного виробу, не маючи ані інженерно-технічної освіти, ані відповідних знань і навичок, раптом чотириразовий, в останньому випадку спільно з іншою особою, автор винаходу, а потім зовсім не просто його у 2017 році намацало високе звання «Заслужений працівник промисловості».

Ще більше туману напускають у цю ситуацію такі характеристики винахідника як його перебування зі зростанням їх значення на різних посадах протягом більшого часу періоду соціально-трудової реабілітації в системі УТОС . Спочатку це очільництво в багаточисельному комсомольському активі учбово-виробничому об’єднанні УТОС, далі на лаврах відмінника комуністичної партії посідання на посаді голови правління Дніпропетровської обласної організації УТОС протягом 10 років.

По закінченню ж у 2001 році Дніпропетровського технолого-економічного технікуму і здобуття освіти за спеціальністю «бухгалтер-аудитор», Сергій Кіт у суперника з вищою юридичною та фінансово-економічною освітою, але далекого до впливових кормчих, таємними хитрощами виборов довгожадану посаду директора учбово-виробничого підприємства УТОС з 2004 року.

Далі блиск кар’єрного росту став все більш блискучим, кар’єра подвійна: він водночас займає різні щоразу вищі посади в організації, доки зрештою не посів у 2014 році крісло першого заступника голови центрального правління УТОС. Вочевидь дякувати доводиться кумові, що прихопив у Президента портфель Уповноваженого з прав осіб з інвалідністю, адже не без його тіні удача, ось вона, нарешті, відкрилася перспектива дотягтись на пік піраміди влади, ну й і що, що УТОСівської.

За такої позиції не в силі потурбувати шановного пана Сергія з того, що він посідає на двох кріслах, робота з яких має вестись за необхідності без обмежень робочого дня. Хоч і виборна посада Першого, але не громадська, адже входить до постійно діючого робочого органу, яким є Бюро президії ЦП УТОС, адже останнє збирається на кілька годин на місяць, відіграючи роль виконавчо-розпорядчого органу, між пленумами ЦП УТОС, що діє раз на пів-року між з’їздами УТОС. Коментарі зайві. Кар’єрист при повній владі і силі керівника, почесної в Україні особи, неповторного аматора інженерних досягнень.

Для повноти щастя подолати треба бар’єр, що виник у суспільстві перед інвалідом по зору. Балотувався в депутати, але не доплатив, а тут ще й перевірки правоохоронних органів, ледь відкараскався. Знову Тінь впала. Надія не вмерла, тепер вже знайдеться, що додати, як з власної кишені, з доходів підприємства та організації знайдеться спосіб витягти. Не дарма на пітьмі темних членів трудового колективу свого підприємства і своєї організації йому під час свого тут директорства вдалося і привласнити безгосподарно покинуті дійсним автором на добробут сліпим результати його інженерної праці, та отримувати від чотирьох авторських винаходів гарні дивіденди.

Декларантом і власником патенту його винаходів виступило ввірене йому підприємство, тож і рахунок на необхідні витрати для оформлення патентних з державою і авторських з набувачем його досягнень відносин витряхнув з останнього.

До решти додамо й про відкриті і не дорозслідувані доходи від продажу основних засобів УТОС та його підприємств, установ, організацій, насамперед нерухомості, за цільовим призначенням яка за статутом повинна використовуватись виключно в інтересах організації. Добре, що у членів товариства можливості проконтролювати їх оборудки немає, у повноважень статутом для них не передбачено, а держава цього актами законодавства і не вимагає, як, власне, не наполягає на внутрішньому контролі навіть за використанням державної фінансової допомоги.

Оскільки до еліти входять й керівники ревізійних комісій на відповідних рівнях УТОС, а профспілки і первинні організації УТОС ще з радянського літопису безповоротно міцно злиті корисною зацікавленістю їх керівників з уповноваженим власником органом на підприємствах та їх об’єднаннях, то й небезпеки від них не очікувати.

Зауважте, якщо реабілітаційні заходи спрямовуються на відновлення уражених або компенсацію втрачених функцій організму та відтворення можливостей і здібностей, то виробничі підприємства УТОС мають бути майстернями трудової реабілітації, а невиробничі установи концентрувати соціально-культурний розвиток широкого загалу незрячих, при цьому мати професійні медико-соціальні пункти з відповідним кадровим забезпеченням.

Проте, учбово-виробничі підприємства здійснюють невластиву для них комерційну діяльність з метою отримання підприємницького прибутку, зробившись такими собі універсальними підприємствами, поєднавши водночас соціальне і комерційне спрямування діяльності УТОС. Невиробнича ж сфера існує частково, жевріючи лише у тлі художньої самодіяльності та спортивного дозвілля. А де ж соціально-трудова реабілітація, підтримка професійної діяльності скажімо масажистів, педагогів, юристів, тим більше адвокатів і науковців.

Виходить, що держава допомагає не інвалідизованим громадянам, об’єднаних в громадську організацію, а підприємницькій діяльності директорів таких підприємств, які далеко не завжди є особами з інвалідністю зору, але які, обіймаючи керівні посади фактично на усіх щаблях системи УТОС, особливо дбайливо пильнують власний або членів своїх родин бізнес, що здійснюється зареєстрованими на їх особисте чи ближніх ім’я.

Ілюстрацією зазначеного може слугувати приклад, коли Республіканський будинок звукозапису і друку, директором якого є Щербань Наталя Анатоліївна, вона ж водночас є і директором Об’єднаної редакції періодичних видань «Заклик» УТОС. Стверджують що і вона не без приватного бізнесу.

Небайдужим безсилих і мовчазних УТОСівців залишив епізод торгівлі нерухомістю на Житомирському УВП УТОС, керівництво якого аналогічно Запорізькому з-під рук колективу позбавилося придатного до експлуатації виробничого багатоповерхового корпусу, між іншим, бувалі кажуть, недалеко, до фірми, зовсім не чужої для подружжя Вінковських.

Доречі, Людмила Миколаївна Вінковська керує згаданим підприємством, а її чоловікові Олександру Романовичу за добру службу на посаді заступника директора цього ж УВП згадані командувачі УТОС ввірили керування Київським УВП № 2 УТОС. Між іншим, В.О.Р., так само як і йому подібні близькі друзі лідера керівників підприємств УТОС, директорує ще й в іншій громадській організації, очолюючи Колективне підприємство «Реабілітаційно-культурний центр «Темп» Шахової асоціації незрячих України.

Славнозвісною є «палка любов» Сергія Васильовича та його патрона Владислава Миколайовича Більчича, 25 років беззмінного і неперевершеного 78-річного ортодоксала приватної власності, до майна УТОС, за правління останнього до якого неменше «верховних» закоханими порядком вимуштрувалися й інші УТОСівські керманичі.

Насправді, де і чиє воно тепер те майно УТОС, що було і зникло, у такому вирі безмірних приватновласницьких інтересів розібратися можливо лише запровадженням спеціальних юридичних заходів і процедур і то під пильним оком громадськості і за підтримки четвертої влади. Пітьмою пітьми вкрите все, що навколо власності УТОС та бюджетного фінансування.

Ось і добром підприємств УТОС, що розташовані на території воєнного Донбасу, Дніпропетровський каганат УТОС скористатися не поцурався, незважаючи навіть на час «російської чуми». Оскільки Дніпропетровському регіону УТОС у підпорядкування дісталися тамошні підприємства УТОС, а під цей шумок й Запорізьке учбово-виробниче підприємство, то й не затримався його 90-х років побудови багатоповерховий цех. Виробниче устаткування з Артемівського УВП переїхало до підприємства першого заступника голови ЦП УТОС і директора Дніпропетровського УВП Кіта Сергія Васильовича.

Таким чином, натепер цим і закінчимо, із наведеного лабіринту порушень прав і закону виглядає дико цинічний метаморфоз: з бюджету щорічно УТОС з-посеред інших всеукраїнських громадських організацій отримує найбільшу дотацію на підтримку своєї статутної діяльності. Тільки у цьому році рятівної фінансової «ін’єкції» в організм УТОС держава влила 38 мільйонів гривнів.

Але дива, більшість членів цього квазіоб’єднання все більше стають злидніші. Як же їм бідолахам скаржитись, коли й того що дають позбавлять. Ось бачте, навіть спеціально для них, бідних небог, встановлено особливий режим оздоровлення, за якого на базах Українського товариства сліпих залежно від її місцезнаходження (на морі в Херсонській області, на берегах Дніпра, чи його притоках, чи на невеличкій річці) коштує від 1800 і вище гривень за дванадцять діб при заробітку до 1000 гривень за місяць, а неінвалідизовані, яким керівники завжди вельми раді, відпочивають за подвійну плату.

А як люди? Лише окремі насмілюються самотужки шукати у пітьмі наодинці з вельможним панством відповідь: «кому і чиїм інтересам служить сучасний УТОС?!». Хто має силу, подай руку допомоги!

Сергій Кириченко, м. Дніпро,
практикуючий адвокат, незрячий член УТОС

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here